IN MY ROSARY: світ емоційних переживань, стильного холодного вокалу, гарячого драйву гітар та синтезатору

Гурт In My Rosary з’явився в Німеччині в листопаді 1990 року як тимчасовий проект Ральфа Джесека та Дірка Лакоми. Попри початковий задум і фінансову невигідність проект існує досі і радує своїх шанувальників якісною музикою. За 10 років праці дует випустив велику кількість демо-записів, 5 дисків, багато пісень ввійшли до різних збірок. Останній альбом 'Your World Is A Flower' вийшов у світ у лютому 2004 року, його почули в Європі, Америці, Канаді, Аргентині, Росії й Україні. Критики одноголосно схвалили цей диск, але розбіжності викликав стиль, у якому грають музиканти. Яке визначення йому тільки не давали: darkwave, dark folk, навіть dark pop. Вони непередбачувані – невідомо чи існуватиме гурт завтра, тому я не хотіла впускати можливість взяти інтерв’ю в Ральфа та Дірка.

ТЕКСТ: Антоніна
ДЖЕРЕЛО: SACRATUM #2, 2006-06-11

Декілька слів про зародження гурту...
Ральф: Проект зародився в 1991, коли Дірк і я вирішили створити одну платівку. Я й уявити собі не міг, що In My Rosary буде існувати далі, але ми виявили, що в нашому співробітництві криється набагато більше потенціалу, ніж ми думали спочатку. Ця платівка вийшла в світ у 1992 тиражем 10 екземплярів, потім нам неочікуванно запропонували контракт і т.д. і т.п. Варто згадати, що In My Rosary – це не гурт, а всього лише проект. Це означає, що традиційного продовження не буде. In My Rosary існує тільки під час запису альбому. Після цього гурт розділяється. Тому для нас це тимчасова арена для наших ідей. Таким чином, народження гурту відбувається знов і знов.

Деякі критики не впускають шанс порівняти вас з Depeche Mode. Як ви до цього ставитесь?
Р: Як до компліменту, незважаючи на те, що до цього стилю ми себе ніколи не відносили. З повагою до Depeche Mode, Мартін Гор писав гарну музику в минулому, так що хай порівнюють, нам це лестить.

Ви робите щасливими своїх фанів тим, що кожний ваш альбом, забитий по зав’язку треками! Це так заплановано чи вас заносить під час роботи? В чому задум?
Р: Ми ніколи нічого не плануємо. Оскільки In My Rosary – тимчасовий проект, то до кожного альбому ставимося як до останнього. І кожна платівка – це завершення конкретного етапу, до того ж вона повинна включати в себе майже всі ідеї, які нас відвідали під час запису. Тому наші альбоми, можливо, більш набиті, ніж у інших музикантів. Одного разу ми вирізали один трек і я досі про це жалкую.

Багато музикантів стверджують, що сучасної електронної сцени не існує, всі гурти існують вже давно і нічого нового не виходить.
Р: Не варто бути такими категоричними. Є цікаві гурти, але лінія між електронною і танцювальною музикою не дуже чітка. Тому багатьох музикантів просто не відносять до цієї сцени. Але можу відмітити, що оновлення в електронній музиці не відбуваються. Нові виконавці більш акцентують увагу на старих відомих гуртах, це одна з причин, чому вони досі на плаву. Але я думаю, у кожного жанру свої проблеми.

Який ваш улюблений альбом?
Р: Мій незмінно улюблений альбом “Pornography” The Cure. А улюблений на данний момент – “Odyssey” Fischerspooner.
Дірк: Завжди останній.

Що ви відчуваєте, коли співаєте чи пишете музику? Вам ніколи не набридала ця робота? Яка у вас є альтернатива музиці?
Р: Звичайно, інколи я себе запитую: “Нащо я все це роблю?”. Головним чином таке буває під час запису, тому що я завжди сумніваюсь з приводу всього, завжди не вдоволений своєю роботою. Це не жарт. Але з другої сторони, я не можу зупинитись. Не питай мене чому... Я не можу сказати. Врешті-решт, я завжди радий, що витримав. Ще інколи виникає це питання, коли доводиться мати справу з людьми, які не можуть зрозуміти нашу музику в тій мірі, на яку ми заслуговуємо. На концертах, наприклад. Це може бути дійсно жахливо. Але в мене немає альтернативи. Я люблю робити музику.
Д: Взагалі-то музика для нас не робота, а пристрасть. Зрозуміло, що інколи нас від неї нудить, особливо після релізів альбомів та схвальних відгуків від критиків, хоча ми багато не продаємо.

Одного разу я наштовхнулась на таке визначення вашого стилю: “Світ емоційних переживань, стильного холодного вокалу, гарячого драйву гітар та синтезатору”. А як ви особисто можете охарактеризувати вашу музику?
Р: Дуже хороше визначення. Навіть додати нема чого.
Д: меланхолічний dark-wave-pop.

Вам коли-небудь було соромно за якусь пісню чи концерт?
Р: Ні. Звичайно, деякі пісні чи концерти могли б бути кращими, але це нормально. Це частина нашої історії, те що ми самі зробили.
Д: Мені також ні. Кожна пісня, кожен концерт має свою історію. Озираючись назад, ми, можливо, щось зробили б інакше, але немає нічого, чого б ми соромились.


Які у вас ще є проекти окрім Griffin’s Fall? Як вони відрізняються? Вам не вистачає In My Rosary для самовираження?
Р: In My Rosary - це In My Rosary і завжди звучатиме як In My Rosary. Інакше немає сенсу робити. Інколи виникають ідеї, які не можеш втиснути в рамки конкретного стилю, тому треба шукати інші шляхи для їх реалізації. До 2001 року в мене була група під назвою Derrière Le Miroir, яка за звучанням була трохи легше за In My Rosary. Щось на зразок класичного Wave Pop з домішками жіночого вокалу та відлунням “The Cure”. В 2003 Дірк заснував новий проект разом з Тобиас Биркенбайл (DNS, Dracul), деякими сесійними співачками та співаками, під назвою Lakobeil. Так як музику написав Тобиас, то проект зовсім не схожий на In My Rosary. Це геть зовсім інше – суміш елементів джазу, шансону, вейв. Минулого року я зробив ще один проект Mary’s Comic. Основним чином через те, що накопичились вірші, які я хотів покласти на музику. Звичайно це не можна було зробити в межах In My Rosary, бо Дьору у нас головний поет. Mary’s Comic - не така романтична як In My Rosary, в ній побільше електрики і гітари. Альбом “Perfect Vacation” вийде наступного року.

Ви сперечаєтесь щодо музики?
Р: Ні. Інколи ми обговорюємо деякі деталі, але взагалі ми завжди в усьому погоджуємося. Можливо це залежить від того, що ми не справжня група, як я згадував раніше. Ми – проект, що означає співпрацю через наш талант. Дьору відповідальний за лірику, а я за музику. Ми поважаємо один одного, і знаємо, що цілковито можна покластися на колегу.
Д: Не дуже. Як вже сказав Ральф, ми обговорюємо пісні і разом приходимо до спільного рішення, яке ми обидва приймаємо.

Чи може група бути некомерційною, якщо вона випускає альбоми і в неї є фани, які готові купляти CD, квитки на концерт. Чи вважаєте себе відомими і комерційно успішними?
Р: Ні, не тими не іншими себе не вважаємо. Принаймні у комерційному сенсі. Але це нормально, оскільки про це і не думаємо. Ми завжди відмовлялись грати в бізнесову гру, створюючи якийсь модний імідж чи кидаючись кліше, щоб на нас звернули увагу. В комерційному сенсі це тупо (запитайте в нашої рекордингової компанії!), але In My Rosary завжди був важливішим для нас, ніж бізнес. Щодо першої частини питання: це залежить від самого визначення “комерційний”. Особисто для мене, це вимірюється не стільки в грошах, скільки в самій подачі, в намаганні задовольнити масу, наприклад, наслідувати модні тенденції. Але це, зрозуміло, не те, що ти мала на увазі. І не дуже чесно запитувати таке в музиканта, тому що відповідь ніколи не буде об’єктивною. В будь-якому разі... Я вважаю нормальним те, що люди підтримують артиста, купуючи його диски, якщо вони їм подобаються. Це ніби спосіб показати, що ти цінуєш його. Але ненормально те, що індустрія з цим зробила. Ось в чому проблема. Ціни невиправдано високі ціни. Не вірте скарженням компаній, вони заробляють мільйони доларів в рік. В іншому випадку вони не змогли б інвестувати вісім мільйонів в новий альбом Мадонни. Коли Інтернет став повноправним ЗМІ, я сподівався, що він стане альтернативним видом само-розповсюдження. Але я помилився. Спільне користування файлами, mp3 культура стали недостойним мистецтвом. Музика є доступною цілодобово. Тому я все ще купляю диски гуртів, які мені подобаються. Я вважаю, що вони того варті.
Д: Ми некомерційні, ми ніколи не заробляли набагато більше грошей, ніж ми витрачали на запис альбомів.

Як вам кавер, зроблений Kutna Nora на пісню “Why we cried”?
Р: Нам дуже сподобалось. Kutna Nora – талановитий гурт, для нас це честь, що така група попросила нашу пісню.

Яким письменникам, режисерам, музикантам віддаєте перевагу?
Р: Це залежить від настрою. Взагалі мені подобається творчість французьких екзистенціалістів: Сартр і Камю, а ще – Кафка, Достоєвський, Шопенгауер, Дональд Дак і класичні детективи 1930-1940 років. Мій найулюбленіший режисер Тім Бартон. Люблю слухати таких музикантів, як The Cure, Joy Division та The Essence (як згадка про молодість), Paul Roland, The Faint, Fischerspooner, The Editors, Mesh, Mount Sims та Die Aerzte.
Д: Книги – Р.Бредбері “Наближається біда”. Режисер – Девід Лінч. Музиканти – DCD, Siouxsie & the Banshees, etc.

Як би ви могли заспівати з будь-якими двома музикантами (живими чи мертвими), хто б це був?
Р: Siouxsie Sioux і Ian Curtis
Д: Peter Murphy (Bauhaus), Lisa Gerrard (Dead Can Dance)

Розкажіть про останні новини, плани на майбутнє.
Р: На даний момент ми працюємо над альбомом “15”, який, сподіваюсь, вийде влітку. Крім цього, ніяких планів немає.
Д: План один – вижити.

Розкажіть про альбом “Your world is a flower”. Що вам у ньому подобається? Як ви можете переконати людей послухати його? Який ваш світ?
Р: “Your world is a flower” – це подорож в історію музики. Ви можете почути чисті акустичні пісні та електронні, сумні романтичні та оптимістичні. Ми пропонуємо широкий вибір емоцій. Ось чому він нам подобається: він справжній. Такі рекомендації можу дати. Наш світ це той, в якому ми живемо. Або скажу точніше: в якому нам доводиться жити.

Будь ласка, оберіть якусь пісню, і опишіть картину, яку вона в вас викликає.
Р: “Suicide Commando” by No More – спогад з молодості про гарну дівчину та наш сором’язливий поцілунок на танцполі.
Д: Siouxsie & the Banshees “Melt” – пара закоханих голяком лежить на кривавих простирадлах.

Коли-небудь чули українські групи?
Р: Можу сказати, що так, оскільки робив ремікс для darkwave групи Stillife

Взагалі-то Stillife з Росії...
Р: Упппс... Вибачте мою географічну необізнаність. Мені соромно... (через тиждень.-примітка редактора) О, я слухав МР3 Fleur! Дуже сподобалось!

Плануєте відвідати нас з концертами?
Р: Із задоволенням, але ніхто не запрошує.

Що таке ґотика?
Р: Модний молодіжний рух.
Д: Просто слово, яке часто вживають при позначенні групи людей, але ніхто точно не знає, що воно означає. Для мене, це стиль музики.

Пару слів українським фанам...
Р: Сподіваюсь з вами колись зустрітись!
Д: Будьте обережні наближається біда!